Саміт НАТО: Зеленський стукає, двері зачинені

Останній саміт НАТО у Вільнюсі його члени оцінюють як великий успіх і новий крок у процесі зміцнення військового альянсу. Треба відокремлювати факти від заяв прес-конференції. Якщо ви зазирнете в події, що відбуваються за лаштунками, ви зможете побачити справжні протиріччя, розбіжності та виклики, з якими стикається імперіалістична організація. Одним із ключових питань Вільнюського саміту було членство України в НАТО. Тижнями президент України Зеленський лобіював членів НАТО, щоб отримати тверді зобов’язання та чіткий графік приєднання своєї країни до альянсу. Цю позицію також підтримали країни Балтії та Велика Британія, але вона зіткнулася з опозицією США та Німеччини.

[Source]

Остаточний текст декларації саміту дуже розчарував українського президента. У ньому дуже розпливчасто сказано: «Ми будемо в положенні надіслати запрошення щоб Україна приєдналася до Альянсу, коли союзники погодяться і умови будуть виконані. На практиці були додані додаткові умови, які раніше не згадувалися. Крім того, ці «умови» не визначені, окрім загальних розмов про «потрібні додаткові демократичні реформи та реформи сектора безпеки».

Що це значить? Теоретично всі погоджуються, що Україна «стане членом НАТО», правда полягає в тому, що це зобов’язання, яке було взято на Бухарестському саміті НАТО… 15 років тому, у 2008 році! На практиці, як підкреслив президент США Байден напередодні зустрічі, Україна не може приєднатися до НАТО, поки йде війна і поки частина її території є предметом суперечок, оскільки це призведе – згідно зі статтею 5 договору альянсу – до прямого конфлікту між НАТО та ядерною Росією.

Нечіткі зобов’язання

Згідно з повідомленнями ЗМІ про кулуарні дискусії, саме США та Німеччина наполягали на тому, щоб пом’якшити формулювання щодо членства України, щоб зробити його більш розпливчастим. Відповідно до Bloomberg: «Попередні проекти комюніке пропонували більш чіткий шлях до приєднання України, але Байден і канцлер Олаф Шольц побоювалися зайти занадто далеко. Їхні команди вимагали змін в останні дні перед самітом, чим засмутили багатьох інших європейських країн, а також українців».

Почувши про це, Зеленський у Twitter розкритикував формулювання запропонованої заяви. «Україна теж заслуговує на повагу, – сказав він, – ми отримали сигнали, що без України обговорюються певні формулювання… Про запрошення стати членом НАТО, а не про членство України». Це, додав він, є «безпрецедентним і абсурдним, коли не встановлені часові рамки ні для запрошення, ні для членства України». У дуже гнівному тоні він зазначив: «При цьому додаються розпливчасті формулювання про «умови» навіть для запрошення України». Його висновок: «Схоже, немає готовності ні запросити Україну до НАТО, ні зробити її членом Альянсу».

Звісно, ​​Зеленський майстерно використовує ЗМІ, і значною мірою цей вибух був спрямований на тиск на членів НАТО, щоб вони змінили заяву. Вони цього не зробили. З іншого боку, ймовірно, український президент також намагається створити прецедент на майбутнє. Якщо реальність війни змушує його потрапити в ситуацію, в якій він повинен обміняти території на якийсь мир або заморожений конфлікт, він може обернутися і сказати: це союзники не дали нам засоби для перемоги росіян.

Міністр оборони Великобританії Бен Уоллес, не відомий своєю дипломатичною витонченістю, спростував Зеленського, заявивши, що Україна повинна виявляти більше «вдячності» і що Великобританія не є їхньою «службою доставки зброї Amazon». Ця заява показує, окрім браку розуму пана Уоллеса, справжнє зарозуміле ставлення імперіалізму до України. «Ви боретеся за всіх нас і захищаєте наші цінності, — кажуть їм, — але ви повинні сказати «спасибі» за привілей, що ви можете відправити своїх дітей помирати на передовій за нас». А точніше, «мовчи, слуга, і знай своє місце».

Те, що Воллес сказав публічно, інші західні лідери сказали Зеленському в приватному порядку. Відповідно до Bloomberg: «За вечерею у Вільнюсі… інші лідери передали Зеленському чітке повідомлення, за словами однієї присутньої особи. Треба охолонути…», – сказали Зеленському». [наш курсив]

Відкинувши у далеке майбутнє питання про членство України в НАТО, західний імперіалізм потім зробив кілька пропозицій на інших фронтах, щоб пом’якшити удар. Група G7 виступила із заявою, в якій пообіцяла Україні гарантії безпеки після війни. Це, по суті, посилює повідомлення про те, що Україна не стане членом НАТО, оскільки якби вона була членом НАТО, на неї автоматично поширювалося б зобов’язання щодо взаємної самооборони в статті 5 договору про альянс. Ці альтернативні гарантії безпеки порівнюють із гарантіями між США та Ізраїлем, де останньому пропонують військову та фінансову допомогу, але немає зобов’язань безпосередньо брати участь у реальній війні.

Ще однією кісткою, кинутою Україні з метою пропаганди, стало створення та перше засідання Ради Україна-НАТО. Це, власне, нічого нового, а лише ребрендинг Комісії Україна-НАТО, яка була створена у 1997 році. Ящик старого вина в новій пляшці.

Поки що заплутано.

Стосовно реальної негайної допомоги теж є проблеми. Європа та США не можуть виробляти боєприпаси достатньо швидко, щоб задовольнити потреби української армії, яка зараз потрапила у війну на виснаження, яка триває вже понад 500 днів. Від початку контрнаступу українці витрачають боєприпаси ще швидше, не йдучи на прорив. Військові підрядники остерігаються розширення потужностей, якщо тільки держави не запропонують їм тверді середньо- та довгострокові контракти. Крім того, поточні виробничі потужності знаходяться на межі.

Саме це підштовхнуло Байдена прийняти рішення доставити в Україну касетні бомби, єдині великі запаси боєприпасів, які їм ще належить використовувати, з очевидних політичних причин. Це розділило думку серед капіталістичних партій у США та їхніх союзників у Європі, а Німеччина висловила своє занепокоєння. Звичайно, це все дуже лицемірно. Касетні боєприпаси застосовувалися у війні в Україні з першого дня як з боку Росії, так і з боку України. Дійсно, за даними Human Rights Watch, Київ використовував їх до нинішньої війни, в тому числі в густонаселених районах Донецька у 2014 р. Ні США, ні Росія, ні Україна не є підписантами договорів про заборону їх використання.

США ніколи не вагалися у використанні технічно «незаконної» зброї в попередніх імперіалістичних авантюрах. Справжня суть, яку виявила суперечка щодо касетних боєприпасів, полягає у величезному тиску на запаси зброї та боєприпасів західних імперіалістів через продовження війни в Україні. Місяцями ми отримували щоденну порцію історій про те, що російські резерви вичерпані і що її військові зусилля от-от проваляться. Зараз ми з’ясували, що фактично західні запаси вичерпані.

Крім того, надсилання касетних боєприпасів є дещо відчайдушним вчинком з боку США. Це дуже ненадійний тип бомби. За дослідженням Нью-Йорк Таймс, його відсоток відмов досягає 14 відсотків. Навіть якщо залишити осторонь високу кількість втрат серед цивільного населення від касетних бомб і той факт, що бомби, що не розірвалися, залишаються на землі, спричиняючи загибель цивільного населення протягом наступних десятиліть, неважко зрозуміти, що якщо Україна колись використовувала їх для значного послаблення укріплену російську оборону, коли українським солдатам нарешті вдасться здійснити прорив, їм доведеться просуватися по місцевості, усіяній нерозірваними снарядами.

Правда полягає в тому, що розрекламований український контрнаступ, який триває вже шостий тиждень, досяг дуже небагато. Контрнаступ важливий не лише з суто військової, а й перш за все з політичної точки зору. Зрозуміло, що імперіалізм США та його європейські союзники дедалі більше відчувають тиск щодо вартості війни. Якщо Україна не зможе продемонструвати чіткий прогрес або принаймні перспективу прогресу на полі бою, апетит до продовження поставок обладнання, боєприпасів тощо на мільярди доларів, фунтів стерлінгів і євро висохне.

Також Байден вже вступає в наступний виборчий цикл у США, де важливим фактором буде питання грошей, витрачених на боротьбу з Росією в Україні. Якщо до зими на фронті не відбудеться суттєвих змін, то тиск на переговори знову посилиться.

Відсутність зобов’язань щодо членства в НАТО, але з продовженням військової та фінансової допомоги, серед постійних суперечок щодо нових типів зброї, що постачається, підкреслює фундаментальну рису цього конфлікту. Військові цілі США (рішуче послабити Росію, але не перерости у відкритий конфлікт між НАТО і Росією) не збігаються з заявленими цілями України (повна військова перемога з витісненням Росії з усіх окупованих територій, включаючи Крим). У якийсь момент цей поділ може перерости у відкритий конфлікт.

Зрада курдів

Інший важливий крок, зроблений на саміті НАТО, стосувався членства Швеції. Оскільки про це вперше було оголошено на Мадридському саміті (див. «Саміт НАТО: Китай у перехресті прицілу»), Туреччина використала той факт, що рішення вимагало одностайного голосування, як важіль для того, щоб добитися поступок від своїх «партнерів».

По-перше, це змусило Швецію співпрацювати в судовому переслідуванні Туреччиною курдських організацій (як пов’язаних із РПК, так і сирійських YPG); по-друге, вона вимагала припинення ембарго Швеції на постачання зброї Туреччині; і, нарешті, вони хотіли, щоб США відновили продажі винищувачів F16 і комплектів для модернізації винищувачів F16, які були призупинені, коли Туреччина придбала російські системи ППО.

Ердоган — умілий маніпулятор, і він переконався, що максимально затягнув процес, щоб отримати задоволення всіх своїх вимог… а потім додав ще одну: членство Туреччини в ЄС. Таким чином, напередодні саміту відбувся тристоронньої зустрічі між НАТО, Швецією та Туреччиною, яка опублікувала заяву піддатися шантажу Ердогана. Заява одночасно скандальна і варта того, щоб її довго цитувати.

«З моменту останнього саміту НАТО Швеція і Туреччина тісно співпрацювали, щоб вирішити проблему занепокоєння Туреччини щодо безпеки. Як частина цього процесу, Швеція внесла поправки до конституції, змінила закони, значно розширила свою антитерористичну співпрацю проти РПК і відновила експорт зброї до Туреччини, усі кроки, викладені в Тристоронньому меморандумі, узгодженому в 2022 році» [курсив наш].

Прочитайте це ще раз. Мила, демократична скандинавська Швеція не тільки продала курдів вниз по річці в обмін на членство в агресивному військовому імперіалістичному альянсі, але й дійшла довнесення змін до своєї конституції (відмова від юридичних заперечень і швидке відстеження процесу) змінив свої закони. Це випадок підходу Граучо Маркса до принципів: «вони мої, але якщо вони вам не подобаються, у мене є інші».

Що стосується відносин між ЄС і Туреччиною, заява також змушує Швецію:

«Швеція активно підтримуватиме зусилля, спрямовані на пожвавлення процесу вступу Туреччини до ЄС, включаючи модернізацію Митного союзу ЄС-Туреччина та лібералізацію візового режиму».

Вся ця мерзенна справа дуже повчальна, оскільки вона розкриває справжній зміст буржуазної імперіалістичної дипломатії. На поверхні завжди є демократичне, гуманітарне та міжнародне прикриття для прийнятих рішень. Насправді переважають голі особисті інтереси, прибутки та захист капіталізму вдома та за кордоном.

Європейський Союз без жодних сумнівів досяг угоди з Ердоганом про те, щоб він охороняв кордони блоку та не пропускав мігрантів. Національний гніт курдів у Туреччині не входив у їхні розрахунки. Коли американський імперіалізм вирішив використати сирійських курдів у своїх цілях, усі розмови були про національне гноблення. Швеція наслідувала цей приклад. Коли вони перестали бути корисними, їх покинули напризволяще в обмін на угоду з могутнішою Туреччиною.

Це має служити попередженням усім, хто плекає будь-які ілюзії, що американський імперіалізм захищає національний суверенітет у війні в Україні.

Крім того, за два дні до відкриття саміту США пообіцяли продати винищувачі F16 і комплекти модернізації, які потрібні Туреччині, уклавши угоду. Іншою стороною цієї огидної угоди є спосіб, у який Туреччина використовує суперництво між різними імперіалістичними державами (у цьому випадку США та Росією), щоб спробувати збалансувати одну проти іншої та отримати найкращу з можливих угод (системи протиповітряної оборони від однієї сторони проти винищувачів іншої, у цьому випадку).

Маючи справу з Росією та Китаєм

Нарешті, варто згадати про що йде мова у підсумковому комюніке саміту НАТО, який є продовженням нового документа Стратегічної концепції НАТО, затвердженого на Мадридському саміті. Використовуючи цинічну термінологію про «демократичні цінності», «права людини», «наші спільні цінності» та «світовий порядок, заснований на правилах», НАТО дуже чітко говорить: «Росія та Китай є нашими ворогами, і ми повинні активізуватися, щоб зіткнутися з ними». Так багато про «чисто оборонний» альянс, який «нікому не загрожує».

Хоча в назві організації згадується Північна Атлантика, у заявах саміту перераховуються регіони світу, які є важливими для НАТО або мають «стратегічний інтерес», включаючи, але не обмежуючись, Близький Схід, Африку, Північну Африку та Сахель, Індо-Тихоокеанський і навіть космос! Усі ці сфери мають бути охоплені тим, що НАТО описує як «підхід на 360 градусів». Іншими словами, за її власним визнанням, НАТО хоче контролювати Весь світ (і за його межами).

Цим вона конфліктує з Росією та Китаєм. Перший описується як такий, що «збільшив своє військове нарощування та присутність у багатьох областях у регіонах Балтійського, Чорного та Середземного морів, а також зберігає значні військові можливості в Арктиці». НАТО скаржиться на «більш напористу позицію Росії, нові військові можливості та провокаційну діяльність, у тому числі поблизу кордонів НАТО, а також на її широкомасштабні навчання без попередження та «миттєві дії», які, за їх словами, «продовжують загрожувати безпеці євроатлантичної зони».

Іншими словами, НАТО визнає російський імперіалізм і його «більш наполегливу позицію» як загрозу власним імперіалістичним інтересам у кількох регіонах світу.

Стосовно Китаю в документі йдеться, що його «заявлені амбіції та політика примусу кидають виклик нашим інтересам, безпеці та цінностям». У заяві додається, що: «КНР використовує широкий спектр політичних, економічних і військових інструментів, щоб збільшити свій глобальний слід і проектну потужність». Пізніше він звинувачує Китай у прагненні «контролювати ключові технологічні та промислові сектори, критичну інфраструктуру, стратегічні матеріали та ланцюги поставок», а також у використанні «свого економічного впливу для створення стратегічної залежності та посилення свого впливу».

НАТО каже: «Китай є імперіалістичною державою». Вона діє так само, як і ми, і ми не готові цього допустити». Вони особливо стурбовані зростаючою російсько-китайською співпрацею (яка була значно посилена західними санкціями проти Росії): «Поглиблення стратегічного партнерства між КНР і Росією, та їхні взаємні спроби підірвати заснований на правилах міжнародного порядок суперечать нашим цінностям та інтересам».

На випадок, якщо когось хвилює агресивна воєнна мова заяви саміту НАТО, союзники поспішають додати, що вони будуть: «просувати гендерну рівність та інтегрувати гендерні перспективи… в усе те, що ми робимо», а також «передані політичним і військовим структурам і об’єктам НАТО значному скороченню викидів парникових газів»; та «сприяти боротьбі зі зміною клімату шляхом підвищення енергоефективності, переходу на чисті джерела енергії». Ось ти де! Західний імперіалізм тепер інтегруватиме гендерні аспекти під час вторгнення на чужу землю та використовуватиме чисту енергію під час зміни режиму! Що ще можна побажати?

Висновок із усього цього полягає в тому, що держави-члени повинні збільшити військові витрати навіть понад узгоджену ціль у 2 відсотки ВВП: «У багатьох випадках, будуть потрібні витрати понад 2 відсотки ВВП щоб усунути існуючі недоліки та виконати вимоги в усіх сферах, що випливають із більш спірного розпорядження про безпеку» [курсив наш].

Це голос США, який вимагає від своїх партнерів більше сприяти цій імперіалістичній політиці переозброєння, щоб не відставати від Китаю та Росії. Америка вже витрачає майже 3,5 відсотка ВВП на оборону, тоді як більшість інших членів НАТО витрачає лише близько 1,5 відсотка.

Тут ми чітко бачимо пріоритети класу капіталістів. Нещодавній бюджет Німеччини є яскравим прикладом із масштабними скороченнями на суму 31 мільярд євро, що особливо сильно вдарило по видатках на освіту, охорону здоров’я, догляд за дітьми та іншим видаткам соціального забезпечення, але заощадило лише на оборону.

Американський імперіалізм через НАТО готується захищати інтереси своїх багатонаціональних капіталістичних компаній, конкуруючи з імперіалістичними інтересами Китаю та Росії. Від робітничого класу в усьому світі, як завжди, вимагатимуть платити.

Єдиний спосіб врятуватися від кошмарної перспективи міжімперіалістичних конфліктів, війни та нападів на життєвий рівень і права трудящих — це покласти край цій гнилій капіталістичній системі. Тим, хто каже: «Ми хочемо миру», ми відповідаємо: «Боріться за соціалізм!»